1. А Точка належить графіку, тому її координати задовольняють рівняння: 4 = k/(−3). k = 4 · (−3) = −12.
2. Б Відрізок [−2; 3] містить нуль, а x² ⩾ 0, тож найменше значення 0 досягається при x = 0. Найбільше значення — у точці, найвіддаленішій від нуля: 3² = 9, а (−2)² = 4 менше. Між 0 і 9 функція набуває всіх значень, тож область значень — [0; 9].
3. Д Точка (x; y) лежить на графіку y = √x, якщо x ⩾ 0 і y = √x, а отже, y ⩾ 0. √0,25 = 0,5, бо 0,5² = 0,25 і 0,5 ⩾ 0, — точка (0,25; 0,5) підходить. (−4; 2): корінь із від’ємного числа не визначений; (4; −2): арифметичний корінь не буває від’ємним; (2; 4) і (9; 81) лежать на параболі y = x², а не на графіку кореня.
4. Г Абсциса вершини: x₀ = −b/(2a) = 12 : 4 = 3. Ордината: y₀ = 2 · 3² − 12 · 3 + 13 = 18 − 36 + 13 = −5. Вершина — (3; −5).
5. Б Вітки параболи напрямлені вниз, отже, a < 0. Коефіцієнт c — це значення функції при x = 0, тобто ордината точки перетину графіка з віссю y. На рисунку парабола перетинає вісь ординат нижче від початку координат, тож c < 0.
6. Г a = −2 < 0, вітки параболи напрямлені вниз, тож функція має найбільше значення у вершині. x₀ = −b/(2a) = 4 : (−4) = −1; y₀ = −2 · (−1)² − 4 · (−1) + 3 = −2 + 4 + 3 = 5. Область значень: (−∞; 5].
7. В Зсув графіка y = f(x) на m одиниць праворуч дає y = f(x − m), тож маємо y = (x − 3)². Зсув на n одиниць униз віднімає n від функції: y = (x − 3)² − 2. Вершина параболи переходить із (0; 0) у (3; −2).
8. В y = √(x + 4) = √(x − (−4)) — це графік y = √x, зсунутий на 4 одиниці ліворуч. Доданок −1 поза коренем опускає графік на 1 одиницю вниз. Початкова точка графіка (0; 0) переходить у (−4; −1).
9. 1Б 2А 3В 4Г 1: корені x² − 10x + 21 = 0 мають суму 10 і добуток 21 — це 3 і 7. 2: корені x² + 2x − 8 = 0 мають суму −2 і добуток −8 — це −4 і 2. 3: −x² + 16 = 0, x² = 16, x = ±4. 4: 4x² + 12x = 4x(x + 3) = 0, тобто x = 0 або x = −3.
10. 1Д 2А 3Г 4Б 1: f(−x) — кожна точка (x; y) переходить у (−x; y), тобто симетрія відносно осі ординат. 2: f(x) + 3 — до кожного значення додається 3, тобто перенесення на 3 одиниці вгору. 3: −f(x) — значення змінюють знак, тобто симетрія відносно осі абсцис. 4: f(x + 3) — те саме значення досягається на 3 одиниці лівіше, тобто перенесення ліворуч.
11. 9 Прирівнюємо: √x = x − 6. Позначимо t = √x ⩾ 0, тоді t = t² − 6, тобто t² − t − 6 = 0. t = 3 або t = −2; від’ємне t не підходить, бо √x ⩾ 0. √x = 3, тож x = 9. Перевірка: √9 = 3 і 9 − 6 = 3.
12. 7 Абсциса вершини x₀ = −b/2 = 3, тож b = −6. Ордината вершини: 3² − 6 · 3 + c = −2, тобто 9 − 18 + c = −2. c = 7. Функція: y = x² − 6x + 7 = (x − 3)² − 2.
13. −4 Парабола дотикається до осі абсцис, коли рівняння ax² + 4x − 1 = 0 має рівно один корінь, тобто дискримінант дорівнює нулю. D = 4² − 4 · a · (−1) = 16 + 4a = 0. a = −4. Перевірка: −4x² + 4x − 1 = −(2x − 1)², єдиний нуль x = 0,5.
14. 4 Графік y = f(x − 3) + 4 — це графік y = f(x), зсунутий на 3 одиниці праворуч і на 4 одиниці вгору. Точка A(2; −5) переходить у точку (2 + 3; −5 + 4) = (5; −1). Перевірка: при x = 5 маємо f(5 − 3) + 4 = f(2) + 4 = −5 + 4 = −1. Сума координат: 5 + (−1) = 4.