1. Б Перевіряємо кожен рядок за орфоепічною нормою: досить одного неправильно наголошеного слова, щоб рядок не підійшов. А: правильно «кропивА» — з наголосом на останньому складі. вИпадок, фАртух, читАння наголошено правильно, але рядок псує одне слово. В: правильно «квартАл», а не «квАртал». Г: правильно «урочИстий», а не «урОчистий». Б: донькА, листопАд, кіломЕтр, вітчИм — усі чотири наголоси відповідають нормі.

2. Г У завданні з «ОКРІМ» шукаємо одне слово, у якому наголос позначено неправильно. перЕрва, цЕнтнер, обіцЯнка — наголос позначено відповідно до норми. У слові «ярмарок» наголос падає на перший склад: Ярмарок. Отже, «ярмАрок» позначено неправильно.

3. А Ненаголошені е та и перевіряємо наголосом: змінюємо форму слова або добираємо спільнокореневе, щоб сумнівна голосна стала наголошеною. А: життя — жИти, число — чИсла, крило — крИла. У всіх трьох словах пишемо и. Б: земля — зЕмлі, тож пишемо е. В: «тепер» — словникове слово з е. Г: червоний — чЕрвень, тож пишемо е. У рядках Б, В і Г є слово з е, тому підходить лише рядок А.

4. Б Апостроф пишемо перед я, ю, є, ї: після б, п, в, м, ф, якщо перед губним немає іншого приголосного того самого кореня (крім р); після префіксів на приголосний; після р у кінці складу; у запозиченнях — після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р. Б: з’єднати (після префікса з-), комп’ютер (запозичення, після п), м’ята (після м). Апостроф потрібен у всіх трьох словах. А: свято — перед в стоїть с, що належить до кореня, тому апостроф не пишемо. В: рясний — р на початку слова м’який, апострофа немає. Г: у запозиченні «портьєра» т перед є м’який, тому пишемо м’який знак, а не апостроф.

5. Г Подвоєні букви пишемо при збігу однакових приголосних на межі частин слова (сон + -н- → сонний) і при подовженні м’якого приголосного між голосними (знання, ніччю). Г: осінній (осін- + -н-), знання (подовження в іменнику середнього роду), ніччю (подовження в орудному відмінку іменника ІІІ відміни). Подвоюємо в усіх словах. А: бездонний і туманний подвоюємо, але орлиний утворено суфіксом -ин-, тож н одна. Б: миттю і сонний подвоюємо, але в «радістю» основа закінчується двома приголосними (ст), тому подовження немає. В: імміграція і ванна пишуться з подвоєнням, але «коментар» — з однією м.

6. В Прислівники, утворені з прийменника та іншого слова, здебільшого пишемо разом. Окремо пишемо сполучення прийменника з іменником, що зберіг своє значення (на жаль, без кінця). Через дефіс — прислівники з по- на -ськи, -цьки, а також прикметники на позначення проміжних сторін світу. В: завжди, вщент, навздогін — прислівники, які пишемо разом. А: по-українськи — через дефіс. Б: на жаль — окремо. Г: північно-східний — через дефіс, бо означає проміжну сторону світу.

7. А Пре- означає найвищу міру ознаки, «дуже»: прегарний — дуже гарний. При- означає наближення, приєднання, неповноту дії або розташування біля чогось. Прі- маємо в кількох словах під наголосом: прізвище, прізвисько, прірва. А: прегарний, премудрий, пречудовий — у всіх словах пре- зі значенням «дуже». Б: приморський — розташований біля моря, тому при-. В: прізвище — прі-. Г: привабливий — при-. Престол, преподобний, презирство, презирливо, престиж, прекрасний — словникові слова, їх пишемо з е, але кожен із рядків Б, В, Г містить слово без е.

8. В Не пишемо разом зі словами, які без не не вживаються (ненавидіти, нехтувати, невільник, недолугий, неук), а також з деякими прислівниками й частками (незабаром, невже, нехай). Окремо — з більшістю дієслів і дієприслівників (якщо без не вони вживаються) та з присудковими словами можна, треба, слід. В: «навидіти», «хтувати», «вільник» без не не вживаються, тому ненавидіти, нехтувати, невільник пишемо разом. А: не знаючи — дієприслівник, окремо. Б: не можна — окремо. Г: не так — окремо.

9. Б Суфікс -ин(а) має кілька значень. У словах горошина, сніжина, намистина він означає одиничність — один предмет із сукупності: одна частинка гороху, снігу, намиста. У слові «свинина» суфікс означає м’ясо тварини, як у словах яловичина і телятина. Отже, значення суфікса відрізняється лише в слові «свинина».

10. Г Плеоназм — це вживання зайвого слова, значення якого вже містить інше слово словосполучення. Спільно співпрацювати: префікс спів- уже означає «спільно». Народний фольклор: фольклор — це і є народна творчість. Пам’ятний сувенір: сувенір — річ на пам’ять. Вільна посада: посада буває і зайнятою, і вільною, тож означення додає нову інформацію — помилки немає.

11. Д Дієприслівник називає додаткову дію того самого діяча, що виконує дію, названу присудком. Тому дієприслівниковий зворот ужито правильно, лише коли цей діяч є підметом речення. А: статтю прочитали не «запитання». Б: «повіяло» — безособове речення без підмета, а наближалися до лісу «ми». В: вікно відчинив не метелик. Г: до олімпіади готувалася Оксана, а підметом є «брат». Д: Тарас повернувся і Тарас показав — обидві дії виконує підмет, тож зворот ужито правильно.

12. А Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, після неї ставимо кому й тире: «…», — сказав. Якщо пряма мова — питання чи оклик, у лапках лишається знак питання (оклику), а після лапок — лише тире, без коми. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, після них ставимо двокрапку, а пряму мову починаємо з великої літери. Якщо слова автора розривають пряму мову, перед ними ставимо кому й тире. Після них — кому й тире, якщо речення продовжується (далі мала літера), або крапку й тире, якщо починається нове речення (далі велика літера). Б: зайва кома після «?». В: «завтра» треба писати з великої літери. Г: перед першим тире пропущено кому. Д: після «касирка» потрібна крапка, бо далі нове речення. Помилок немає лише в А.

13. Г 1 — «мабуть» є вставним словом, його відокремлюємо комою: обґрунтування правильне. 2 і 3 — коми виділяють підрядну частину «хто бодай раз бачив Карпати восени», що стоїть усередині головної: обидва обґрунтування правильні. 4 — двокрапка стоїть після узагальнювального слова «барви» перед однорідними членами (золото, багрянець, зелень). Після неї немає окремої граматичної основи, тож це не безсполучникове складне речення — обґрунтування неправильне. 5 — кома між однорідними додатками «золото» і «багрянець»: обґрунтування правильне.

14. Б Лексична помилка — це вживання слова в невластивому значенні або кальки з іншої мови замість українського відповідника. А: «прийняли участь» — калька, правильно «взяли участь». В: «любий» означає «дорогий, милий», а в значенні «який завгодно» треба «будь-який». Г: «заказала» — русизм, правильно «замовила». Д: «слідуючим» — русизм, правильно «наступним». Б: «протягом тижня» — правильний прийменник (на відміну від помилкового «на протязі»), «впорядковували парк» — нормативне сполучення. Помилки немає.

15. Д Пароніми — слова, близькі за звучанням, але різні за значенням. Перевіряємо, чи відповідає значення слова змістові речення. А: нагороджений дипломом учасник — дипломант, а дипломат — працівник дипломатичної служби. Б: метод, що зменшив витрати, — ефективний (дієвий), а не ефектний (який справляє враження). В: лист повертають відправникові, тобто адресантові; адресат — це одержувач. Г: людина, яка ощадливо витрачає, — економна; економічний — пов’язаний з економікою. Д: сукня, що привернула увагу, — ефектна, тобто яскрава, показна. Слово вжито правильно.

16. В Хвилинна стрілка на цифрі 9 — це 45 хвилин. Годинна стрілка вже майже біля 7, отже, на годиннику 6:45 (або 18:45): до сьомої лишилося 15 хвилин. Час до наступної години в українській мові називаємо з прийменником «за»: за чверть сьома, за п’ятнадцять сьома. Конструкція «без чверті сім» — калька з російської. «Чверть на сьому» — це 6:15, «пів на сьому» — 6:30, «за чверть шоста» — 5:45. Ці варіанти називають інший час.

17. А Закінчення -а(-я) мають назви конкретних предметів, істот, геометричних фігур, одиниць виміру, днів тижня й місяців. Закінчення -у(-ю) — назви речовин, явищ природи, установ, абстрактних понять, а також слова «рік» і «вік». А: олівця (предмет), трикутника (геометрична фігура), понеділка (день тижня) — у всіх -а(-я). Б: вітру (явище природи). В: року (виняток серед назв часу). Г: хліба і вересня, але цукру (речовина). Д: ромба і лева, але університету (установа).

18. Б Вищий ступінь прикметника утворюємо або суфіксом (точніший), або словом «більш» (більш точний). Поєднувати обидва способи не можна. Б: «більш точніший» — тут і «більш», і суфікс -іш-. Правильно: «точніший розрахунок» або «більш точний розрахунок». А: шкарпеток — правильна форма родового відмінка множини. В: кілограмів, помідорів — правильно. Г: найбільш удалий — складена форма найвищого ступеня. Д: двоє ножиць — збірний числівник з іменником, що вживається лише в множині.

19. Г Нормативні форми наказового способу: ляж, ляжте; будь, будьте; пиши, пишіть; ріж, ріжте; клади, кладіть; їж, їжте; напишімо, станьмо, знайдімо. А: «ляжь» — після ж м’якого знака не пишемо, правильно «ляж». Б: «будте» — пропущено ь, правильно «будьте». В: «пишіте» — правильно «пишіть». Д: дієслова «ложити» в літературній мові немає, правильно «кладіть» (від «класти»). Г: «напишімо» і «їжте» — обидві форми нормативні.

20. В У звертаннях іменники вживаємо в кличному відмінку: Ганна Степанівна — Ганно Степанівно, Максим — Максиме, Дмитро — Дмитре, синок — синку. Репліки 1 і 4: «Ганно Степанівно» — ім’я та по батькові в кличному відмінку, правильно. Репліка 2: «Максиме» — правильно. Репліка 5: «синку» — правильно. Репліка 3: «Дмитро» тут — звертання, але стоїть у називному відмінку. Правильно: «Дмитре, неси швидше!»

21. Д ◇ відкриває текст: писанка — витвір мистецтва, у якому кожна лінія й кожен колір мали значення. ○ починається словом «Наприклад» і наводить приклади цих значень (сонце, колосок, нескінченна лінія), тож стоїть одразу після ◇. ▽ («Ці знаки майстриня наносить…») повертається до щойно названих знаків і словом «спершу» починає опис роботи. □ («Потім…») продовжує опис фарбуванням від світлого до темного, а △ («Наприкінці…») завершує роботу: віск розтоплюють і відкривається візерунок.

22. А Перевіряємо кожне речення. ◇: тире між підметом і присудком перед «це», коми перед «а» і перед «у якому». ○: кома після вставного «Наприклад», тире на місці пропущеного присудка. ▽: коми виділяють прикладку «маленькою металевою трубочкою на дерев’яній паличці», кома перед «які». △: кома перед «під яким». Усе правильно. □: «занурюють», «покривають» і «переходять» — однорідні присудки. Два останні з’єднані одиничним сполучником «й», тому кома перед ним зайва. Правильно: «…знову покривають воском потрібні місця й переходять до темніших барв, адже…».

23. В Речення △ неозначено-особове: дію виконують не названі особи, підмета в ньому немає. «Нагрівають (що?) писанку» — іменник у знахідному відмінку залежить від присудка й називає предмет, на який спрямовано дію. Це додаток. Те, що слово стоїть на початку речення й називає головний предмет тексту, не робить його підметом: підмет, виражений іменником, стоїть у називному відмінку («писанка»).

24. Б Вставні слова виражають ставлення мовця до сказаного або зв’язок думок (наприклад, мабуть, звісно, по-перше), не є членами речення й виділяються комами. У реченні ○ слово «Наприклад» відокремлене комою і вводить приклад — це вставне слово. В інших реченнях таких слів немає: «спершу», «потім», «знову», «наприкінці», «здавна», «досі» — прислівники-обставини, а «адже» — сполучник.

25. Г У реченні ○ «сонце обіцяло (що?) тепло й добрий урожай»: «тепло» — іменник, однорідний додаток разом зі словом «урожай». Форми називного і знахідного відмінків у цього слова збігаються, тому вирішує роль у реченні: підмет тут — «сонце», а «тепло» — те, що сонце обіцяло. Перевірка: підставимо іменник жіночого роду — «обіцяло весну». Форма «весну» — знахідний відмінок, отже, і «тепло» стоїть у знахідному.

26. 1В 2А 3Г 4Б Значення: прикусити язика — раптово замовкнути; язик без кісток — про балакучу людину; тримати язик за зубами — мовчати, не розголошувати; крутиться на язиці — от-от пригадаєш, але не можеш назвати; язик не повертається — важко наважитися щось сказати. 1: після зауваження Петрик замовк — «прикусив язика» (В). 2: сусід усім усе переказує — «язик без кісток» (А). 3: мама просить нікому не розповідати — «тримати язик за зубами» (Г). 4: назву пісні ніяк не пригадати — «крутиться на язиці» (Б). Зайвий фразеологізм — «язик не повертається» (Д).

27. 1А 2Д 3Г 4В «Навколо хати» — службове слово стоїть перед іменником і керує його родовим відмінком: це прийменник (А). Без іменника («навколо тихо») воно було б прислівником. «що стояла на пагорбі» — «що» можна замінити словом «яка»: це відносний займенник (сполучне слово), який є підметом підрядної частини (Д). «посаджені (ким?) дідом» — особлива форма дієслова, що називає ознаку предмета за дією: дієприкметник (Г). «зате» поєднує частини складного речення зі значенням протиставлення: сполучник (В). Частки серед наведених слів немає, тож варіант Б — зайвий.

28. 1В 2Д 3А 4Б 1: «біля старого млина» — обставина місця (де?), їй відповідає підрядна місця «там, де річка робить крутий поворот» (В). 2: «для участі в конкурсі» — обставина мети (навіщо?), їй відповідає підрядна мети «щоб усі встигли записати правило» (Д). 3: «через сильний дощ» — обставина причини (чому?), їй відповідає підрядна причини «бо небо затягнули грозові хмари» (А). 4: «про давні звичаї» — додаток (про що?), йому відповідає підрядна з’ясувальна «як колись у селі святкували обжинки» (Б). Підрядна означальна (Г) — зайва.

29. 1А 2В 3Г 4Б 1: одна граматична основа «мандрівники зупинилися й розпалили» з відокремленим означенням і однорідними присудками — просте ускладнене (А). 2: дві основи — «ми вийшли» і «долина відкрилася»; частина з «коли» залежить від головної — складнопідрядне (В). 3: дві частини без сполучника — безособова «на озері не було жодної хвилі» і «вітер нарешті вщух»; друга пояснює причину першої — безсполучникове складне (Г). 4: дві рівноправні основи «сонце сховалося» і «туман поплив», поєднані сполучником «і», — складносурядне (Б). Тип «з різними видами зв’язку» (Д) — зайвий.

30. 1Г 2А 3Д 4В «Бджола — невтомна трудівниця»: підмет і присудок виражені іменниками, дієслова-зв’язки немає — тире між підметом і присудком (1 — Г). «Сестра захоплюється малюванням, а брат — музикою»: у другій частині пропущено присудок «захоплюється», тире стоїть на його місці (2 — А). «Ліс, поле, річка — усе дихало…»: тире після однорідних підметів перед узагальнювальним словом «усе» (3 — Д). «Сонце пригріло — сніг почав швидко танути»: друга частина називає наслідок першої — тире в безсполучниковому складному реченні (4 — В). Речення Б із прикладкою «золота осінь» — зайве.